Василь Герасим'юк

СТАРОВИННИЙ ПЕЙЗАЖ

Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені…
Немов у забуте століття зайшов

           і стоїш.

Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені.
Дзвіночки про них сповіщають,

           сповільнюють вірш.

І сиплеться попіл па трави старі і короткі,
і подув залізний плече, як вода, відчува.
Якого ще треба терпіння,

навіщо і доки?

Яка ще потрібна душа

і яка голова?

Небесні потоки лягли унизу на каміння,
і древні, забуті отари в тумані висять…
Якого ще, доки й навіщо

   потрібно терпіння?

Які колокільця

 про хвору ходу сповістять?

* * *