Людмила ГНАТЮК

* * *

Нічого не кажи, а тільки глянь у вічі.
Мовчи й дивись, бо я читаю по очах.
Я вичитаю все. Не треба так… заклично…
Втомилась надто я здійматись по літах.
Які ж були круті літа оті… без тебе…
Та й ти, мабуть, також, мій друже, не літав…
Яким було низьким і невеселим небо,
Які були бліді обличчя у заграв…
Нічого не кажи, я тільки глянь у вічі,
І стану я жива, твою збагнувши міць!
Ти відчуваєш як злітає небо вище
На збуджених вітрилах

  манливих багряниць?..

* * *

Джерело: Л. Гнатюк. “Я перестала розуміти світ…” К., “Port-Royal”, 1999.