Людмила ГНАТЮК

ЩЕ ЗА ЖИТТЯ БОРОЛОСЬ ЖОВТЕ ЛИСТЯ…

Ще за життя боролось жовте листя,
Коли зненацька білі килими
Розкинулись, неначе журні вісті
Од господині владної зими…
Розкинулись…

Над всім запанували!..

Але зимі здалось цього замало
І так морозом душу обпекло,
Що грішна задзвеніла, наче скло…

Зима, зима, всевладна господине,
Мені й без тебе холодно було!..
Бо десь у світі є одна людина,
Сліди якої ще не так давно
Для мене снігом білим занесло…

О як не хочу сивих я морозів
І не бажаю лютої зими!..
Але зігрітися ніяк не в змозі,
Бо знаю, що не будем поряд ми…
Не загасай, жариночко надії!..
А завірюха так нестерпно віє!..
А сніг на листі, наче біль, пройма!..
Невже зима?..

Зима…

Зима…

Зима…

* * *

Джерело: Л. Гнатюк. “Я перестала розуміти світ…” К., “Port-Royal”, 1999.