Людмила ГНАТЮК

МИТТЄВА СЛАБІСТЬ

День, як митттєвість. Рік, як день.
Якесь прискорення, та й годі!
Вгоджаю настроєм погоді,
Не так хмілію від пісень…
Пісні якісь не ті співають…
Танцюють якось вже не так…
А дні летять… Роки минають…
Тік-так.

   Тік-так.

 Тік-так.

    Тік-так.

Чіткий занадто мій годинник.
Дратує батальон каструль.
Дратує кухня, весь будинок!..
Хазяйка я — мабуть, що нуль.
А дзеркало шепоче нишком:
— Спіши!

 Спіши!

  Спіши!

   Спіши!

Лиш нічка підбадьорить трішки:
— Пиши! Щоб не було — пиши!..
Вже котру весну виглядаю —
Майне… І не зоставить слід.
Чекаю все… Чого? — Не знаю…
Вже стільки літ…

Вже стільки літ…

Мабуть, занадто вередлива —
Не хочу в полі вітерця,
А хочу зливи,

зливи,

  зливи

До розпашілого лиця!
Не розміняюся на інше.
Як ні – то хай вже буде так.
А замість зливи будуть вірші…
Тік-так.

   Тік-так.

 Тік-так.

    Тік-так…

* * *

Джерело: Л. Гнатюк. “Миттєва слабість” — Київ, "Економіст", 1998.