Віталій Іващенко

* * *

Я розмовляти починав російською:
Була евакуація, війна.
Російська школа, потім вуз російський,
Мені була мов рідною вона.

В десятому коліні українець,
Двомовність власну я тоді сприймав
Як щось природне,

як культури рівень,

І запитань собі не задавав,

Чому батьки чим далі, тим частіше
Спілкуються російською, і нас
До неї навертають, мов чистіша
Вона від рідної. І ще не раз

Я бачив закопиленії губи,
Зневаги холод в погляді відкрив
Тоді, коли закохано і любо
Я рідною співав і говорив.

Отут і я задумався: допоки
Нас матимуть за другорядний люд?
Співучу мову, ніжну і високу,
Сприймати будуть як словесний бруд.

Ми не самі дійшли до цього стану,
Нас зневажали ще з царя Петра,
Культуру нашу нищено і гнано,
Для них ми — бидло,

здібне лиш орать.

Де ж наша гідність,

скривджений мій брате,

Чи мало ми здолали перешкод?
Навчимось рідне слово шанувати.
Прекрасну мову має мій народ!

***

Джерело: Сповідь другові. "Поліграфкнига", К., 1998.