ГАЛАТЕЯ
Post scriptum

1.

Ми завсідники білих крамниць, де торгують піском,
Вже набухлим від крові й сечі чи від ночі і мряки,
Кипариси мовчать, та шалено валують собаки,
Де чужинець ішов — не з мечем, а з облізлим кийком.

Запах бруду й убозтва — вмирати він впав під ліском,
Де вмирали усі, покалічені дивним коханням
До останньої жінки (Чи жінка? Чи тут? Чи остання?)…
Смерть звела йому усміх в подобу досмертних оском.

Душі ящірок жовті, безхвості, позбавлені тіні,
Наче статуї білі у магії вигинів й ліній,
Але радісно знати, що в світі усе продається.

Раб не випурхне в небо — він жінку вкладе на солому,
Він її приведе на поріг свого світу і дому,
Де корицевий запах повсюдно — коштовніший спецій.

***