ГАЛАТЕЯ
Post scriptum

10.

Він цю жінку кохав, забуваючи разом із нею
Смак вина, колір смутку, — і дерлися з горла слова.
Ув ущелині ложа зіщулилась плинність жива —
Солодкава на смак. Лабіринт, що поглинув Псіхею,

Приготований знову, їх любощі пахнуть повнею.
І зловісне повітря, й ласкава надмірність троянд.
І тріумф, і розпука, й не можна вернути назад…
Западання у смерть, від якої знайшов панацею.

На осонні — калюжі і жаби навколо калюж,
Що полюють на мух і метеликів. Спека. Чому ж
Так пекучо бринить передгроззя її таємниць?

Забування всього, западання у землю зерна,
Усього, що торкалась чи бачила й чула вона, —
Навіть білих дельфінів, і Дельфів, і піфій, і жриць.

***