* * *

Шлях мій до тебе є довшим, ніж шлях птаха над Колізеєм,
Де мармур ховає магму в горішані ядра статуй.
Читай мої губи, як книгу, і засинай із нею.
Ми тільки химерні люди. Я мрію тебе кохати.

Стояли разом два дерева — прощались, сиділи, мчали…
Побілені до Великодня, тремтіли у них коліна.
Усе, що мені належало, глибока моя печале, —
То шляху мого гіпербола, статуї волосина.

***