Валерій КОРНЄЄВ

ВІДЧУТТЯ ПОЛЬОТУ

Щодо відчуття польоту… Власне, щодо
вільного польоту, коли тіло стає
невагомим. Це не повітроплавання
птахів та аеронавтів. Це не
ширяння орла над широчінню лісів,
над лисими горами і над горудами голими
без повітряних кавунів ув авоськах
без шпарких кропив висхідних повітряних течій.

Повітряні кулі, планери, летючі поети,
дельтаплани, Валерій Леонтьєв
теліпається на мотузці
під куполом цирку, — все це
не має аніякого відношення до польоту,
бо ніщо не втрачає ваги —
ні людина, ні харч, ні культура, ні гроші —
все належить Землі, над чим поле тяжіння тяжіє.

Лиш повітряні схрещені лижі Андрієві
Все синіють у білому небі над Києвом…
З власних спостережень можу повідомити,
що політ супроводжується
безперервною тяжкою блювотою,
інтенсивним потовиділенням,
мимовільним сечовипусканням
та евакуацією кишкового
вмісту (примітка: дивіться
також протокол польоту В.Терешкової).
Ні цікавість, ані престижна робота,
ані заробітна платня
монтажника трансобітальної апаратури
після першої спроби вже не мають ваги:
залишаються корчі, і мокрі штани,
і блювота, і знову — блювота.

Оце й є відчуття польоту.

Так от, політ викликаний не натхненням,
покликом,
і не внутрішнім потягом, покликанням
абощо.

Існує настійна потреба
виробництва (скажімо, чистого чи
шкідливого)
поза земним тяжінням, потреба
виведення нашого хатнього
розуму на галактичні шляхи
і його щеплення
до водневої міжзоряної хмари.
Потрібно збагнути — і я прошу:
зрозумій це, друже, —
що справжній політ — це падіння
розуму в безодню Всесвіту.

Отого і бунтує тіло.

***