Валерій КОРНЄЄВ

ВКАЗІВКА

З Роберта Фроста

Облиш усе, що вже для нас занадто,
Вернися в час, що втратою подробиць
Вже спрощений, обпалений, обтятий,
Як статуя на цвинтарі в негоду.
Там хата, що давно уже не хата
На хуторі, що вже давно не хутір
Містечка, що давно вже не містечко.

Туди є шлях, дозволь лише вказати
Його путівникові, що на серці
Має одне: аби ти заблукав там, —
Єдиний шлях, на каменярню схожий:
Нічим вже не приховані коліна
Міста колишнього, великі й монолітні.

Книжки про це оповідають ось що:
На схід південний тут обік фургонних колій
Проорані по каменю борозни
Жахливим різьбленням льодовика,
Що вперся п'ятами в Північний полюс.
Пусте, що певним холодом зустріне
Він тебе — просто лігвище у нього
Із цього боку на горі Пантері,
Пусте, що наче допити, по черзі,

Із кожної з дірок льохових стежать
Так пильно парами очей старі барила.
А щодо лісу, що за спиною у тебе
Збентежено зашелепоче листям, —
Даруй йому, що взяти з шалапута,
Бо де ж він був — й не двадцять років тому?
Він надто задається, що затінив
Старі ці яблуні, подзьобані пташками.

Послухай, заспівай-но краще пісню
Про те, як шлях цей шляхом був додому
З робіт для когось, хто ще, може, й зараз
Попереду іде чи возом їде.

Вершина мандрів —ця найвища точка
Місцевості, де два великих поля
Одне в одне вливалися… Немає
Вже й жодного.

Якщо ж ти заблукав

Настільки, щоб знайти себе нарешті,
Втягни нагору шлях, що був позаду,
Наче драбину. Почепи табличку
“ЗАЧИНЕНО” для всіх, окрім мене.
Ось ти нарешті вдома. Простір поля
Не ширший за намулину від збруї.
Але ось тут — дитяча халабуда,
І під ялиною — дрізки від мисочок —
Це речі з іграшкової хатинки.
Оплач-но речі ці, що ми їм так раділи
І хату, що давно уже не хата,
Лише в кущах бузку провалля в льох,
І те зника, як ямочка на тісті.

Це був твій справжній дім, не іграшковий.

Але твоє призначення і доля —
Потік, з якого ти носив до хати воду,
Холодну й чисту, наче з джерела,
Глибокий — що його не скаламутиш
(О скільки є струмків бурхливих в повінь,
Що влітку стануть тванню на кущах).

Я в хованці під ялівцевим віттям
Колись давно сховав бокал побитий,
Без ніжки — осьде він — Ґрааль святий, —
Його невтаємничені не знайдуть,
Ті, що немає їм спасіння, бо
Еванґеліст Марко казав: їм не дано
(А я його поцупив — із дитинства).
Ось джерело твоє, і ось твоя вода.
Пий. Не соромся. Знов ставай суцільним.

***