Віталій КОРОТИЧ

ЗАПАХ НЕБА

Вас не цікавило, чим пахнуть хмари?
Можливо – білизною,
Можливо – сльозами,
Можливо – просто водою.
Так, ті самі, що пливуть, немов примари;
Мов сірі тварини,
Кудлатою чередою.
Вони пахнуть, напевно, кров'ю,
Пролитою на брустверів бруси,
Сльозами – за милими, за їжею, за здоров'ям –
Біленькі хмарини,
Загорнені в чорно-сірі бурнуси.
Вони пахнуть водою з калюж на шляхах планети,
Молоком, розлитим із теплих старих бідонів,
Ладненькі хмари,
Газувате калюжне нетто,
Загони, що пливуть у небі синьо-бездоннім.
Вони пропахли забутим в блюдечках чаєм,
Твоїм духмяним волоссям, моя мила.
Пахнуть вони рослиною – молочаєм.
Міськими димами і туалетним милом.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Війна відгула.
І не світять пожежі в небо,
І дзвони на сполох не кличуть голосом мідним.
Хмари – спокійні.
Я вірю – це так і треба,
Щоб запах спокою був найбільш необхідним.
Я хочу, щоб людство забуло про воєн мари.
Щоб люди не думали
Страшними, злими словами…
Хмари – пахнуть,
Життям нашим пахнуть хмари,
Маленькі сірі дзеркала,
Що плинуть над головами.

***

Джерело: Іван Кошелівець. Панорама найновішої літератури УРСР. Видавництво "Пролог", Мюнхен, 1963.