Іван Малкович

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

З кожною осінню залишається чимраз менша жменька слів, які весь час хочеться мати з собою, про суть яких хочеться думати — просто думати і все.

І коли, все ж, наважуєшся щось записати, завжди ризикуєш здатися банальним, адже так багато людей любили ні слова, дихали ними. Прагнеш простоти й природної вишуканості, а натомість все частіше доводиться згадувати Горація; «Звідки, наприклад, цей глечик, якщо ти до амфори брався?..»

Правда, чомусь чимдалі охітніше братися саме до глечиків: гарний, доладний глечик іноді втішніший за амфору…

А втім, завжди зостаються бодай три розкоші:

перечитувати Улюблених (яких чомусь також меншає), укладати уявні антології, і довго-довго вдивлятися в вікно.