Іван Малкович

ВІРШІ, ЯКІ НЕ ПОВЕРНУТЬСЯ В ГОРИ
(з циклу)

1.

Гуцульська ніч і Криворівня,
вінок з дзвіночків на столі,
і вічновдова,

   елегійна

серед вінка свіча стоїть.

Вона минає в нас на лицях
і в став стола все тоне десь,
і, ніби Черемош в кашиці,
далекий жаль мім в стіни б'є, —

бо лиш мине гроза і свічка —
ти легко відлетиш із гір, —
твоє худе дітвацьке личко
проступить крізь тонкий папір…

Відпродай, ґаздо, мені хату,
вино, і віск, і решту свіч,
аби я мав де

   панувати

і банувати

    ніч у ніч…

[13 липня 1982]

5.

Я хочу плакати, бо туск,
бо довгов'язий дощ і скелі, —
тебе втрачаю і не склею
нічого вже. Не златоусть —

ні Одісей, ні князь, ні гридень,
а лиш зникаючий, як віск…
От хтось би взяв мене й повів
в край, де лиця твого не видно,

бо стогін — не ковчег; не дасть
рятунку; бо цей туск, як злидні.

Все, що я мав — це ти і рідні,
все, що я вмів — любити вас.

[9 літня 1983]

***