Іван Малкович

ВРАЗ БАРАНЧИК НАРОДИВСЯ
(цикл)

1. Передкарпаття

Це край, де мовкне спів флояр
під жоновИ¹ жертовний стукіт,
де так подібні до хлоп'ят
худі баранчики
і буки.

[4 квітня 1982]
___________________________

¹ Жонова (діал.) — дятел.

2.

З-за високої стодоли
дрібен дощик
дрівці
коле,
бо всі з дому пішли вчора
зажуритись в чорні гори:

дідо чверточку колоди
відколов — і аж заплакав:

була вона, як століття,
а без чверті — наче дідо.
Не став дідо дров рубати —
пішов в гори
подумати,

Прийшов тато до дровітні,
три полінця вкраяв легко,
та сокира, як ворона,
зірвалася — й полетіла,
а бджола — тата під руку —
пішли каятись до буків.

Враз баранчик народився —
і копитцем дрівці коле:
ізбив собі три копитця,
а четвертим — відштовхнувся —
і побіг в небесне поле…

Аж тут і я до стодоли…
Лиш дрібен дощ
дрівці
коле.

[1982]

3.

«Най би хоч баранчики
ніколи не виростали» —
отак гадав я собі під вечір
у Березові

тримаючи в колінах
те перелякане диво

але світ є світ
і я не розумію
чого тебе стригти
будуть

ти ж не жовняр
баранчику

[1982]

4.

Мама мені написала:

«У нас є втрата
помер твій баранчик»

ніби снігу зі смереки
натряслося мені за душу
бо я раптом згадав
що зовсім недавно
написав щось таке:

«най би хоч баранчики
ніколи не виростали…»

невже він зрозумів
що більше таким
не буде ніколи
невже він усе зрозумів?

а так
напевно що так
бо він притулився у кутику хліва
сказав молодшому баранчикові

— бувай здоров —
і минувся

а той бив його копитцем:

— Ходи гратися…
чуєш чи ні? —
а тоді ліг біля нього
і плакав у копитце

Тепер
коли я дивлюся на місяць
то бачу там баранчика
такого кучерявого і сумного —
копитцями догори —

так ніби він ще раз хоче
народитися

…і мені добре з баранчиком

[2 серпня 1982]