Іван Малкович

СВІЧКА

Голе тіло зібгало сорочку
й сховало за пазуху в себе, аби та сорочка колись
його підпалила, щоб тіло розтало
й комусь присвітило а чи відсвітило —

                    бо ж рись

опівнічна чигає на кожного з нас
і снігом дрібоньким задурює очі наївні,—
нам воду святу йорданицю приспали на час,
нам перших, і других, і третіх порізали півнів,
нам сад прорідили — тріпочуть дрова яблінкові
в вогні у печі: піч у кахлях новітніх — димить.
Та, зневаживши рись,

   мовчкома

     в цій надтріснутій мові

ми

при свічці

затулюєм діри —

на тиждень?
на мить?

***