Микола Пономаренко

ДОЩ У КИЄВІ

Тебе я так рiдко бачу.
Я бачу тебе увi снi.
Я бачу, як тихо плачу,
Як думи находять сумнi.

Я бачу, як мокнуть каштани
Пiд осенi сiрим дощем.
То мокнуть в душi моїй рани,
Що я натворив олiвцем.

Крiзь скло я думки шукаю,
Вони десь лiтають там…
Кохаю, кохаю, кохаю…
Вони розшепочуть вiтрам.

I свiт весь узнає сьогоднi,
Яким я повитий сном,
На краї якої безоднi
З розкислим стою чолом.

1971. Київ

Джерело: www.mykola.com