Іда Островська

МАЛЬВО, СЕСТРО МОЯ…
Поема

Ларисі Скорик

… Мене там мати сповивала
І сповиваючи, співала…
              Т.Г.Шевченко

Мають квіти пам`ять,
спогади чи сни…
Впізнають вітають,
радісні й сумні…

Запишаюсь, мальво,
цвітом твоїм чистим,
Заспіваю пісню
тиху, неречисту.

Усміхнися, сестро,
ніжна, яснозора,
Разом подолаєм
і журбу, і горе…

Або цвітом ясним
затуманиш очі,
Розтривожиш душу
раптом серед ночі…

… Чи ж питала в кого,
де мені зродитись,
У якую землю
щедро перелитись?..

Переллюся співом,
тихим переливом,
Бо сестру я маю
ніжну і вродливу.

Не питайте, люди,
поріднилась чому,
Розцвітала мальва
біля хати, дому.

Нащо дізнавались,
чим душа зігріта,
І навіщо цвітом
щедро оповита?

Ви спитайте землю,
що колише сина,
Ви спитайте древню,
бо вона єдина.

Припаду до неї,
котру засіваю,
Про свої печалі
тихо заспіваю

Зореносна земле,
що даєш наснаги,
Може, ти єдина
маєш перевагу,

Перевагу долі,
перевагу волі,
Перевагу сили,
що мене зродила…

Доленько пекуча,
то від тебе крила!
Посестро квітуча,
то від тебе сила!

Переймуся болем,
що в тобі вбачаю,
Переймуся полем,
котре засіваю.

Чом, лелеченьки-лелеки,
Вже багато тисяч літ
Чи від холоду, чи спеки
Летите в далекий світ?..

Мандрувало древнє плем`я,
Хто міг долю обійти?
До Славути звідусюди
Мої сестри йшли й брати.

Люди здавна йшли із Мекки,
Кидали свій дом, сумні…
Двадцять сотен літ, лелеки,
Це багато, а чи ні?..

Йшли до тебе, сестро мила,
Ой, спливло багато літ…
І осіли, і зуміли
Зберегти свій заповіт.

Всім знаходилося діло.
Сонце, як годилось, гріло.
Та, бувало, мальва знала
Їм тепла не вистачало,
ой, не вистачало…

Хто візьме їх у обійми
Або тепле слово знайде?
Отакії, вони, прийми…
Отакії зайди…

Зле невігластво вбивало
Ніде правди діти,
І гинули, і вмирали
Давидові діти.

Розмежовані межею,
тою, що від влади,
Звідки ж, де було їм взяти
світлої поради?

Добрі люди відали,
Оберіг спізнали:
Відведе від кривди,
не дасть на поталу.

Мальва обирала,
чи її обрали,
Разом із землею,
з небом обвінчали.

Не страшні бували
блискавка і грім,
Як оберігала
мальва рідний дім.

В душах храми виростали
мальвині стебельця,
І світились чисті душі,
мов дзеркальні скельця.

Не чіпайте мальву,
навіть ненароком.
Хай загляне в душу
її чисте око.

Трави зеленаві
стеляться до ніг,
Не поділиш квітку,
бо вона для всіх.

Не розірвеш квітку,
болем озоветься.
Не поділиш землю,
бо вона здригнеться.

Я вклонюся мальві
посестрі від Бога,
Від якої в`ється
доброти дорога.

Мають квіти пам`ять,
спогади чи сни…
Впізнають вітають,
радісні й сумні…

***

Джерело: Україна-Ізраїль. ВІСНИК