Галина ПАЛАМАРЧУК

* * *

…висить на зламаній осі
земля, як бубка.
а ти сіяєш у росі,
немов голубка.

Та гримне грім, та дощ пройде,
та шкуру збрижить.
Де щастя гралось молоде —
лишилось — вижить.

Моя калино, тільки ти
після Покрови
мені освітлюєш світи
ціною крови…

Аж попід зводи, в небеса
аж до Престола,
куди душа перевиса,
як бубка, гола.

***