Галина ПАЛАМАРЧУК

* * *

Усе життя, по суті, безглузде,
як стара поштова картка:
перон, дівчинка з мамою, поїзд, що відходить.
Ще трохи станції і на другому плані —
Сірі нудні будівлі.
Усе це силкується себе осмислити
і хоче сподобатись, коли поштівку
знічев’я беруть до рук.
Та за хвилю вона знову опиниться
серед старого мотлоху,
щоб терпляче і вочевидь безнадійно
дожидатися ще одного щасливого шансу…

***