Галина ПАЛАМАРЧУК

* * *

Ще такі незворушні сніги,
так смертельно, врочисто білі.
Ще безкровні твої уста
не сіпнуться, бо помертвілі,

і чиясь тебе гладить рука,
і слова над тобою літають,
і у душу, як в вічко замка,
із цікавости заглядають.

Сніг такий, аж захоплює дух.
Нежиття досконале напрочуд.
Хай замруть і слова, і рух,
хай замерзнуть чи хай як хочуть.

…Та, щоб долю свою одбуть,
встанеш ти з цих снігів, як з могили,
лиш не там, де з цікавости ждуть
ті, що в них тебе і зарили…

***