ІМЕНА

3.

Невтішна езотерика
весільного лаштунку,
тікай хоч до Америки,
не маєш порятунку.
Знов жалібно вдивляються
собачі очі світу,
і жадібно чіпляються
за кожен порух мій.
Ставай його володарем
чи будеш пошматованим:
така плебейська вдача —
вимогливість собача.
Я на новій сторінці посію вовчі зуби.
Пасіться, вчені вівці!
Йде військо перелюбів.
По-опід горо-ою, яром-долиною!
А позаду — цап.
Обнюхує паркани і ногу задирає,
скотина блазнювата.
Маршрут мені знайомий,
я перебігти вулицю
встигав на жовте світло,
я залишав у пуп’янку
любацтво нерозквітлим.
Сірі будинки —
храми буденності —
мають на стінах
незграбні графіті,
катакомбна культура,
любов неофітів.
Там згадується всує,
пробач мені відвертість,
ім’я твоє,
Юліє.
Змія сидить у яблуці,
гіркими снами виповнюється день,
вітер з нами,
дощі за нами.
В’яне якось непомітно зрізана квітка.

Смугастий камінець закинь,
його відполірує вітер,
запам’ятай лиш місце,
де впаде.

***