ІМЕНА

8.

Я став боятитсь цих доріг,
де все знайоме і конечне.
Тут, зазираючи за ріг,
ловлюсь на оклик: ”Небезпечно!”
Пари закоханих юрбою
тут грають в піжмурки з собою.
Я вийшов з гри,
мене не два, а три.
Цей третій має власний смак,
з ним поруч ми з тобою — зайві.
Його присутність — просто знак —
на місці порожнечі,
в точці тайни.
Ця думка завжди тебе їстиме:
хоч маєш ти життя одно, воно
дві долі вміщує, бо є дві істини —
 ікона і вікно.
Летючим поглядом побіжно
зависнеш
в маєві цвітінь,
пелюстка посміхнеться ніжно
і сніжно
поведе в сади хотінь.
А ти спізнав пересторогу,
жалями випитий до дна,
і святості зловісні роги
вивершує обітниця нудна.
Вклякни,
мусиш пити цю отруту,
маєш досвід
вуличних блукань.
Покори й страти на  тобі печать —
печаль!
Пливе кімната
в п’яній круговерті,
душа розтята
відлива рядки відверті.
Моїх молінь
і цілувань безбожниих
ця дама потребує,
як і дама кожна.
Краї одежі вітер розпустив,
Маріє, хоч дещицю відпусти.
Краплина по краплині
виповнюється чаша,
зависла невідомість,
очікування мре.
Ходу не стишуй, навіть, в непрозорість.

Лише на хрест
придатний білий камінь.

***