ОЧІКУВАННЯ ОЛЬГИ

1. Софія

Сонячно в Києві,

 сонячно.

Серце зелене

   його тріпоче,

вії його мерехтять,
мрії пелюстками

в світ летять.

До леза звикає рука.
Софія вдягає шолом вояка.

Брате мій, брате!
Пора настала панувати,
до рук лук і стріли брати,
в струни і в бубни грати,
брате, мій брате.

Князеві солодко, князеві любо
слово це чути ясної богині.
Сестрице, я — бранець великого Шлюбу,
сестро, я чую під серцем княгиню.

Ця країна вогка і драглиста,
її вдача метка і тілиста,
у проваллях тінистих її листя
проглядає усмішка тремка і землиста.

Відважся,
тут
стремітиме твій спис.
Прийдуть
сто дів,
дивитимуться вниз.
Розкішної снаги
тут виповниться гроно,
як човен в береги,
в землі цієї лоно
ввійдеш ти і навік
солоним твоїм снам,
жагучим твоїм дням
скінчиться лік.

Налита вщерть душа моя,
одного не позбудуся — страждання.
Напилась досхочу змія,
і оживає мрія давня.
В холоднім вариві думок,
в спекотнім мареві видінь
зродився первісток-струмок,
провісник шляху злетів і падінь.
Веди мене,
дай руку і веди.
Тобі відкриті успіху дороги.
Віщуй мені
простори, втіхи, перемоги
і манівцями долю не зведи.

О, знаю я, як шарпають вудила
тутешніх дів сідласті табуни.
За ними спрага і мого коня водила,
за курявою вітер спробуй, дожени!
Їх очі — охочі,
а гриви — гніді,
як вовк проти ночі,
гріхові радів.
Їх пишная врода, їх буйна краса,
як вербне пагіння над річку звиса.
З води виростає, на воду впаде,
і квітне, і в’яне, і все — в один день.
Напитися з річки,
скупати коня,
дівчини-вербички
хай страх не спиня.
Ця втіха прозора, мов шиба сльоти,
скаженого гону не лишить і сліду,
але я мушу далі йти,
а хто зі мною далі піде?

Далеко, далеко
є князеві пара,
над шляхом лелеки,
під лісом татари.
Чекай же слушної години,
здобудеш славу і дружину,
і в місто приведеш обох.
В дорозі стріне тебе бог.

***