ОЧІКУВАННЯ ОЛЬГИ

4. Купала

Сонцепоклонники
на горах київських
багаття розкладають.
У роси діви босоніж
ступають.
На хмарах відблиски кострищ,
і ніч гойдається на шалі й гулі грищ,
як човен на воді чоренній.
Життя невпинне і п’янке
благословляє Ладо і Морена.
Старе й мале, сьогодні все — невинне,
лиш повітря — винне,
і все здійснитися повинно.
Нічною пущею блукай,
і долю клич, і цвіт шукай.
В руках твоїх б’є струмінь чар,
долонею по плесу вдар!
Верба плете собі косу,
у молочаях кіз пасуть
маленькі хлопчики-вовки,
облиш тривоги, кинь думки!
Бажання чисте і дзвінке
вдихне у ніздрі вічна Матір,
і слово мляве, неповоротке
впливе поволі у поему-ятір.

І будуть перли виринати,
засвітять очі темних риб,
не будеш бачить, будеш знати,
як родиться у лісі гриб.
Тепер іди,
тепер ти годен бути
за свідка поклику вогнів,
як мають одне одного здобути
вода і світло на грузькому дні.
Жартує ніч,
вартує Місяць.
Згорає радість, дотліває гнів,
а над землею лине клич,
переливається у спів.

На ранок просвітліли води,
весільних згуків наче й не було,
і втихомирення свободи
на груди збурені лягло.

***