ОЧІКУВАННЯ ОЛЬГИ

6. Слово Саваота

Кожен має свій хосен,
хто не грішний, той — спасен.
Маєш горе — маєш гнів,
хто все втратив — не збіднів.

У церкві мухи не гудуть,
громада завчено принишкла.
Усі скорилися, всі ждуть,
триває вишкіл.
Похмурі, зморені дядьки
в кишенях тиснцть мідяки.
Приходить іноді й вона,
хоч не вжалобі, а сумна.
Нового царствія цариця,
отець не може надивиться.
Він будівнничим добре платить,
і храм росте,
не храм — палати.
І скоро, скоро панувати
її покличе він сюди.
Нехай же поки що поститься,
так хміль язичників суриться.
Прийди, жаданице, прийди!

Хмари-почвари,
небо, як бруківка.
Вийшли татари,
упіймали дівку:
хто тут владарює?
Хто бере ясир?
Церкву хто мурує?
Зветься як кумир?
Простоволоса
впала на коліна,
плаче і просить:
вся наша країна
пана не знає,
щойно Бога взнала,
ідолів немає,
церква миром встала.
Шкіряться нечеси,
голови хитають,
як вітри березу,
дівчину питають.
Кажеш, Бога взнали?
А до того — спали?
Хто ж вас, бідні діти,
мусив розбудити?
Кліпнула очима,
знизала плечима,
промовила вкінець:
так говорив чернець.

Татарва хатами шаста,
вільно вбити, вільно вкрасти.
Ченцю пальцем пригрозили,
той похнюпився безсило.
Про одне молився піп:
щоб татарський рід осліп,
не впізнав аби княгині
в тіла вигині і згині.

Проминуло,
стихнув плач.
У полі знов
забовванів орач.

На храмі тільки що хрести
лишилось мулярам звести.
Чого ж сумна, княгине люба?
Тебе минув аркан татарський,
і панотець в хороми царські
привів за руку,
поглядом голубить.
Дивись: тут все — заради тебе,
і дивуватися не треба.
Для величі тебе Господь зберіг,
і не протився долі — гріх!
Я все зробив,
насипав гору
і пригоршнями воду наносив,
і сад зростив.
Плоди зривати впору,
тебе врожай збирати запросив.

Лиш посміхнулася лукаво,
плечем манірно повела,
ще й обернулася, мов пава,
і руку рвучко відняла.
Служити Богу?
Пасти вівці?
Між голих стін

  лишився наодинці

зі словом Господа свого.
А Воно його
за горло зашморгом взяло.

На подзвін, до мерця, на суд
прибитий почорнілий люд
до церкви сходитись почав.
З дзвіниці блазень голосно повчав:
кожен має свій кінець,
є мотузка, є свинець,
любка є і пива кварта,
доля наша дулі варта.

***