* * *

Я звав тебе.
Ти чула? — я тебе гукав.
Посеред сну,
в проваллі віщування.
Мій дух у темряві кімнатою блукав.
Я звав
і сліпо
вірив у вчування.

Ця неймовірно проста річ —
простерта ніч,
і клич — не клич…
На вітрі пазуха роздерта,
тебе немає,
ніч уперта.

Так гірко вірилось, жадалось,
так тихо ранком зайнялось.
Ось темна діва, і бліда — ось.
Ти певно чула. Все збулось.

***