XIII.

Якби ти був собою! Любий, ти
Таким не можеш буть, як тут живеш,
Щоб той кінець, що суне, досягти,
Ріши кому свій гарний вид даєш.
Краса, яку дістав в аренду, не
Знайде призначення, і ти тоді
Залишишся з собою, як мине
Життя, краса залишиться в тобі.
А хто дозволить розвалити дім,
Що може хоронити цілий рід
Від бур ударів і морозних днів,
Щоб не попав, де смерти вічний лід?

Ніхто, лиш марнотрат; не будь же ним.
Ти батька мав; хай скаже так й твій син.

* * *

O that you were yourself! but, love, you are
No longer yours than you yourself here live:
Against this coming end you should prepare,
And your sweet semblance to some other give:
So should that beauty which you hold in lease
Find no determination; then you were
Yourself again, after yourself's decease,
When your sweet issue your sweet form should bear.
Who lets so fair a house fall to decay,
Which husbandry in honour might uphold
Against the stormy gusts of winter's day
And barren rage of death's eternal cold?
    O, none but unthrifts. Dear my love, you know
    You had a father: let your son say so.