XX.

Лице жіноче, що дала Природа
Тобі, коханий майстре почувань,
Й жіноче серце, та не із породи
Перевертнів — жінкам фальшивим дань,
І ясне око, не — як в них — фальшиве,
Що все, на що лиш гляне, золотить;
Красунь в погоні, котрий очі хтиві
Мужчин краде й серця жінок лестить.
Тебе на жінку вибрала Природа
І, творячи тебе, змінила шик,
Додавши, а для мене недогода,
Те щось, що для жінок; для мене пшик.

Призначений жінкам для насолоди,
Мені любов ти дай, а їм догоди.

* * *

A woman's face with Nature's own hand painted
Hast thou, the master-mistress of my passion;
A woman's gentle heart, but not acquainted
With shifting change, as is false women's fashion;
An eye more bright than theirs, less false in rolling,
Gilding the object whereupon it gazeth;
A man in hue all hues in his controlling,
Which steals men's eyes and women's souls amazeth.
And for a woman wert thou first created;
Till Nature, as she wrought thee, fell a-doting,
And by addition me of thee defeated,
By adding one thing to my purpose nothing.
    But since she prick'd thee out for women's pleasure,
    Mine be thy love, and thy love's use their treasure.