LXX.

Що ганять теж тебе, не твій дефект,
Бо наклеп гарного живе давно,
Це орнамент краси підозр об'єкт,
Як крик ворон, що вкрив небес панно.
Будь добрий й наклеп схвалить все таки,
Що в вартості твоїй задивлен час;
Ґанґрена любить медові бруньки,
А ти той найчистіший розцвіт в нас.
Ти засідки пройшов юнацьких днів
Не збитий, переможець всіх атак,
Та ця хвала твоїх не хвалить діл,
Зв'язати заздрість, що зростає так.

Як таєна підозра не твій шов,
То ти один лиш царство серць знайшов.

* * *

That thou art blam'd shall not be thy defect,
For slander's mark was ever yet the fair;
The ornament of beauty is suspect,
A crow that flies in heaven's sweetest air.
So thou be good, slander doth but approve
Thy worth the greater, being woo'd of time;
For canker vice the sweetest buds doth love,
And thou present'st a pure unstained prime.
Thou hast pass'd by the ambush of young days,
Either not assail'd, or victor being charg'd;
Yet this thy praise cannot be so thy praise,
To tie up envy evermore enlarg'd:
    If some suspect of ill mask'd not thy show,
    Then thou alone kingdoms of hearts shouldst owe.