LXXVI.

Чому мій вірш без задумів нових,
Далекий від різновидів і змін?
Чому з часом не взяв я акростих,
Чи інші методи для перемін?
Чому пишу я вірш завжди той сам,
Вбираючи новизни в давній стрій,
Де кожне слово є моїм ім'ям,
Народження їх вказує й закрій?
О, любий, знай, про тебе все пишу,
Любов і ти це тема моїх тем,
Старі слова найкращим прикрашу
І трачу те, що втратив перед тим.

Як сонце в кожний день нове й старе,
Моя любов говорить те й лиш те.

* * *

Why is my verse so barren of new pride,
So far from variation or quick change?
Why with the time do I not glance aside
To new-found methods and to compounds strange?
Why write I still all one, ever the same,
And keep invention in a noted weed,
That every word doth almost tell my name,
Showing their birth, and where they did proceed?
O, know, sweet love, I always write of you,
And you and love are still my argument;
So all my best is dressing old words new,
Spending again what is already spent:
    For as the sun is daily new and old,
    So is my love still telling what is told.