LXXIX.

Лиш я просив твоєї допомоги,
В мойому вірші ґрація твоя;
Мої рядочки гинуть від знемоги
І муза стомлена вже відмовля.
З твоїм я згідний, любий, арґументом,
Що труд цей вартий ліпшого пера;
Те, що поет твій дав тобі з акцентом,
Раз в тебе забира, то поверта.
Дає тобі чесноту і це слово
Краде з твоїх манер. Красу дає,
Яку знайшов на щоках випадково:
Хвала ця не тобі, це в тебе є.

Не дякуй ти йому за ті трактати:
Що має він тебе, за те ти платиш.

* * *

Whilst I alone did call upon thy aid,
My verse alone had all thy gentle grace;
But now my gracious numbers are decay'd,
And my sick muse doth give another place.
I grant, sweet love, thy lovely argument
Deserves the travail of a worthier pen;
Yet what of thee thy poet doth invent
He robs thee of, and pays it thee again.
He lends thee virtue, and he stole that word
From thy behaviour; beauty doth he give,
And found it in thy cheek; he can afford
No praise to thee but what in thee doth live.
    Then thank him not for that which he doth say,
    Since what he owes thee thou thyself dost pay.