XCV.

Солодка й люба в тебе ця ганьба,
Мов виразка у рожі запашній,
Плямить твоє ім'я, що розцвіта,
Гріх насолодою прикрив ти свій.
Язик, що каже казку днів твоїх
І хтиво коментує про твій спорт,
Не засудом, похвалою є їх;
Твоє ім'я славить лихий рапорт.
Що за палац пороки ці знайшли,
Що за житло собі взяли тебе,
Де скрились плями за вуаль краси
Та гарним все, що бачить зір, стає.

Будь обережний, це ж бо привілей,
І ніж твердий, зле вжитий, зм'якне в глей.

* * *

How sweet and lovely dost thou make the shame
Which, like a canker in the fragrant rose,
Doth spot the beauty of thy budding name!
O, in what sweets dost thou thy sins enclose!
That tongue that tells the story of thy days,
Making lascivious comments on thy sport,
Cannot dispraise but in a kind of praise;
Naming thy name blesses an ill report.
O, what a mansion have those vices got
Which for their habitation chose out thee,
Where beauty's veil doth cover every blot
And all things turn to fair that eyes can see!
    Take heed, dear heart, of this large privilege;
    The hardest knife ill-us'd doth lose his edge.