CVIII.

Що в мозку ще чорнилом не списав,
Тобі не визнав мій душевний стан?
І що нове сказать і записать би мав,
Щоб виразить мою любов в пеан?
Ніщо — кажу, солодкий хлопче мій.
Молитву мовлю ту саму щодня,
Стара річ — не стара, ти мій, я твій,
Як вперше звав святим твоє ім'я.
Любов, що вічна, в свіжому зразку
Конечним зморщкам місця не зібга,
Не важить пороху, ні ран віку,
Бо старість в неї назавжди слуга,

Знаходить першу вість любови враз,
Як мертвою її покаже час.

* * *

What's in the brain, that ink may character,
Which hath not figur'd to thee my true spirit?
What's new to speak, what new to register,
That may express my love, or thy dear merit?
Nothing, sweet boy; but yet, like prayers divine,
I must each day say o'er the very same;
Counting no old thing old, thou mine, I thine,
Even as when first I hallow'd thy fair name.
So that eternal love in love's fresh case
Weighs not the dust and injury of age,
Nor gives to necessary wrinkles place,
But makes antiquity for aye his page;
    Finding the first conceit of love there bred,
    Where time and outward form would show it dead.