CIX.

О не кажи, що серцем я фальшив,
Хоч запал мій в відсутності потах,
Чи можна, щоб себе я залишив,
Коли моя душа в твоїх грудях;
Це дім мого кохання. Хоч ходив
Я, як і всі, то повертався знов
Якраз у час й мене він не змінив,
Ще й воду ніс я, плями змить готов.
Не вір, хоча природа і в мені
Вселила слабості, що бурять кров,
Що я такий безглуздий, о, ні-ні!
Лишити все своє добро готов.

Для мене світ увесь без вартости,
Моя трояндо, в ньому тільки ти.

* * *

O, never say that I was false of heart,
Though absence seem'd my flame to qualify.
As easy might I from myself depart
As from my soul, which in thy breast doth lie:
That is my home of love: if I have rang'd,
Like him that travels, I return again;
Just to the time, not with the time exchang'd,
So that myself bring water for my stain.
Never believe, though in my nature reign'd
All frailties that besiege all kinds of blood,
That it could so preposterously be stain'd,
To leave for nothing all thy sum of good;
    For nothing this wide universe I call,
    Save thou, my rose; in it thou art my all.