CXII.

Твоя любов і жаль змазали знак,
Що ним скандал клеймив моє чоло.
Нащо турбот, здоров я, чи інак,
Як ти відкрив моє добро і зло?
Ти весь мій світ й мені лиш твій язик
Рішатиме про ганьбу і хвалу;
Й ніхто мені й нікому я не звик
Казать про зміну, правильну, чи злу.
Так відмовляюся від всіх турбот,
Що їх приносять інші голоси,
Від критика і лестуна пустот:
Більш нехтування ними не проси.

Ти виповнив моє призначення,
Весь світ кругом вважаю мертвим я.

* * *

Your love and pity doth the impression fill
Which vulgar scandal stamp'd upon my brow;
For what care I who calls me well or ill,
So you o'er-green my bad, my good allow?
You are my all-the-world, and I must strive
To know my shames and praises from your tongue:
None else to me, nor I to none alive,
That my steel'd sense or changes right or wrong.
In so profound abysm I throw all care
Of others' voices, that my adder's sense
To critic and to flatterer stopped are.
Mark how with my neglect I do dispense:
    You are so strongly in my purpose bred,
    That all the world besides methinks are dead.