CXXII.

Твій дар, твій записник у голові,
У пам'яті постійній я зберіг
І лишиться, мов в запису ряді,
Над дати всі у вічності доріг,
Точніше довго так, як серце й ум
Дістали дар в природи існувать,
Аж кожне в забуття розлитий струм
Мене порве, твій запис не пропав.
А затримка всього не збереже,
З твого кохання копій не зроблю,
Тож краще записник віддав я вже
І в пам'яті тебе лиш голублю.

Ад'юнкт тримать, щоб не забуть тебе,
Це осудить в безпам'яті мене.

* * *

Thy gift, thy tables, are within my brain
Full character'd with lasting memory,
Which shall above that idle rank remain,
Beyond all date, even to eternity:
Or, at the least, so long as brain and heart
Have faculty by nature to subsist;
Till each to raz'd oblivion yield his part
Of thee, thy record never can be miss'd.
That poor retention could not so much hold,
Nor need I tallies thy dear love to score;
Therefore to give them from me was I bold,
To trust those tables that receive thee more:
    To keep an adjunct to remember thee
    Were to import forgetfulness in me.