CXXXII.

Люблю в твоїх очах жаль співчуття
Для мук, що від презирства, що в тобі,
Вдягни цей чорний стрій, щоб бачив я,
Що ти сприймаєш з жалістю мій біль.
Бо справді раннє сонце із небес,
Не роз'яснить так сходу сірих щік,
Ні повна зірка там, де вечір щез,
Освітить заходові темний шлик,
Як очі жалібні красять твоє лице:
О, хай і серце прикрасять твоє,
Щоб співчувало, бо скорбота це
Найбільш до чорних строїв пристає.

Тож чорний колір це краси теж знак,
Погане, де твого кольору брак.

* * *

Thine eyes I love, and they, as pitying me,
Knowing thy heart torments me with disdain,
Have put on black and loving mourners be,
Looking with pretty ruth upon my pain.
And truly not the morning sun of heaven
Better becomes the grey cheeks of the east,
Nor that full star that ushers in the even,
Doth half that glory to the sober west,
As those two mourning eyes become thy face:
O, let it then as well beseem thy heart
To mourn for me, since mourning doth thee grace,
And suit thy pity like in every part.
    Then will I swear beauty herself is black
    And all they foul that thy complexion lack.