CXXXIII.

Кляну це серце, що приносить біль
І мого друга серцю й мойому.
Не досить я твоїм тортурам ціль,
Ще й рабство накидаєш і йому.
Твоїм жорстоким оком я прибит,
Ти й друге я моє кріпкіш взяла;
Його, і твій, і свій я втратив вид,
Немов прибитий тричі до хреста.
Моє ти серце у грудей твоїх
Тюрмі держиш; тоді дозволь мені,
Щоб другу бути сторожем я міг:
Не накладай свій риґор і в тюрмі.

Та робиш це: насильно у тюрмі
Держиш мене і все, що у мені.

* * *

Beshrew that heart that makes my heart to groan
For that deep wound it gives my friend and me!
Is't not enough to torture me alone,
But slave to slavery my sweet'st friend must be?
Me from myself thy cruel eye hath taken,
And my next self thou harder hast engross'd:
Of him, myself, and thee, I am forsaken;
A torment thrice threefold thus to be cross'd.
Prison my heart in thy steel bosom's ward,
But then my friend's heart let my poor heart bail;
Whoe'er keeps me, let my heart be his guard;
Thou canst not then use rigour in my jail:
    And yet thou wilt; for I, being pent in thee,
    Perforce am thine, and all that is in me.