Андрій ШКОЛА

* * *

Коли я вперше по-справжньому побачив твої очі
І в душі моїй задзвеніли струни, які ніби замовкли назавжди,
Коли блискавка поглядів, з’єднаних у неможливій близкості
Відкривала позасвітні простори, велич нескінченності інших вимірів,
Коли рвонулась ізсередини болюча хвиля захвату
І, здавалось, — не витримати піднесення серця,
Коли одне полум’я почало нас палити і ми вперше відвернулись від світу,
Коли думки зникли і свідомість стала чистою і глибокою, як море в тиші,
Коли передчуття нових, несподіваних можливостей зновило кров,
Коли захотілося вмерти, захлинутися у бездонному морі твоїх очей,
Коли мій біль потягся до тебе тисячами благадьних рук
І острів тисячі просвітлених радістю відповідей,
Коли мить розтяглася у вічність
І вмістила усі наші життя, усе наше минуле
І створила майбутнє,
Коли я уперше по-справжньому побачив твої очі
І відбиття у них себе єдиного, не вигаданого іншими, —
Я народився знову.

***