Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Покличуть іменем твоїм —
і хлопчик втиснеться у натовп,
і швидкоплинності хвилин
уже не зможе подолати.
А я назустріч підведусь,
та поки він до мене йтиме,
троянду сонця золоту
уже вплітатиму в сивини.
Уже вдивлятимусь в туман,
де межі обрію розмиті.
Уже я знатиму — обман
його ім'я у цьому світі.
Уже я знатиму — в житті,
у цій шаленій круговерті,
не розминаються лиш ті,
чиї чуття сильніші смерті.

***