Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Як ви живете, і чим ви дихаєте?
Вас доброта без ножа уб'є.
За бездоріжжям оцим, як віхолами
хто розпізнає, чи ви ще е?

Як вас назвати — сестрою, матір'ю?
Хто ви для мене — вітчизна, світ?
Біла сорочка з чорними маками,
кетяг калини — на рукаві.

Вас покидають внуки і правнуки.
Весь, до зернини, лущиться рід.
Хто зостається з вами під прапором?
Тільки поети і бунтарі!

Голос всихає, в'яне, ламається.
Голос як нитка — через віки.
Ген попід вікнами — грядочка з мальвами.
Ген за туманами — цокіт підків.

І не відбутися храмами, свічами.
І не накинути хустку на рот.
Мову скалічену, думку позичену
не причесати “а-ля народ”.

Не підрум'янити, не закосичити,
в срібну позлітку не зодягти —
тих, що порубані, тих, що посічені,
тих, що запродані, і — під хрести!

Водо глибокая, зоре високая,
душе жорстокая — їх не тривож!
З болю якого? Я якого неспокою?
Правда чи лож?..

***