Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Ще тільки ім'я твоє, батьку,
зосталося нам у віно.
Не знаємо, чи живі ми,
для кого горить багаття.
Так порожньо стало в світі;
так, наче ніде-нікого.
І терен здіймає віття
в блакитній оселі Бога.
А ми стоїмо під терном —
і нелюди, і мурахи.
І ноги від страху терпнуть,
і в грудях пече від страху.
Мужів не знайти нам сильних,
мечів не знайти нам гострих.
Марія цілує сина —
у спину лунає постріл…

***