Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Дорога вже, братове, нічия.
І вітер вже не в спину, а в обличчя.
З хвилини на хвилину течія
за полудень — у полум'я, у вічність.

Нічого ми, братове, не знайдем
у шарварку, між прагнень перехресних.
З хвилини на хвилину відійдем
невпізнані, насилені на стреси.

Так страшно залишатися з нічим.
Під поглядом пронизливим померлих
торкатися до наслідків, причин,
до протиріч і перетлілих нервів.

Так мало нас зосталося, і ті
прописками вкорінені нарізко…
Вдягаючи кайдани золоті,
братове, не торкайтеся до пісні!

Смеркається. Заноситься на смерч.
Так холодно, незатишно і сіро.
Остання, переплавлена на меч,
у рані зарубцьовується ліра.

***