Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Ворожиш на каві…

   А що наворожиш на крові,

коли від покори і втоми

   вона — дистилят!

Коли незворушною тінню

  підводиться совість

і шлях заступає

  туди, де могили,— назад.

Туди, де кістки безіменні

і землі нічийні,

туди, де на обрії

кришиться вічна межа…

Ворожиш на каві

 і пестиш сумними очима

голівку дитини,

   котра тобі ще не чужа.

***