Неоніла СТЕФУРАК

* * *

Я так люблю твої листи —
і сумовиті, і лукаві.
Ні в одержимості, ні в славі
не відчуваю повноти.
Лише в дорогах, і в листах,
і в почуттях неперебутніх.
Любове, викресана з лютні,
втішайся словом на устах!
А більш нічого не проси —
ні поцілунків, ні нащадків.
Лиш слова, що було спочатку,
у храмі вічної краси.

***