Перекладач не намагався дати тут розлогих коментарів — на цю
тему існує величезна література, — а обмежився поясненнями,
необхідними при першому знайомстві з текстом.
Пісня перша
1.Здолавши
півшляху життя земного… — на 35 році поетового життя, тобто
1300 року. Насправді Данте розпочав роботу над "Пеклом" близько 1307 року
і всі події, що відбулися після 1300 року, подано в поемі як віщування.
31—60.Пантера, лев, вовчиха — за давнішими коментаторами уособлення
любострастя, гордині та скнарості; за пізнішими — символізують Флоренцію,
Францію та римську курію.
63.…від довгого мовчання мов хрипучий… — Данте натякає на те, що його
сучасники лінуються вивчати Верлія.
105.…між
Фельтро й Фельтро… — темне місце, яке різні коментатори витлумачували
або як натяк на вибори імператора, що порятує Італію, (feltro — по-італ.
повсть, якою оббивали скриньки для голосування), або ж як вказівку на батьківщину
Канґранде делла Скала, в якого Данте знайшов притулок у роки вигнання
(Верона розташована між містом Фельтро та замком Монтефельтро).
112—123. В цих рядках — виклад
дальшого змісту поеми, яка охоплює подорож через пекло, чистилище та рай.
122.…достойніша душа… — Беатріче.
Пісня друга
13.Сільвіїв отець — Еней, про подорож якого до царства тіней оповідає
шоста пісня "Енеїди".
28.Сосуд Обраний — апостол Павло.
97.Лючія — свята, символ просвітленої благодаті.
101.Рахіль — дружина старозавітного патріарха Якова,
символ споглядальностi.
Пісня третя
58—60.…хто полохливо || зміняв величний чин на вчинки хирі… — папа
Целестин 7, який зрікся сану 1294 року після п'яти місяців свого понтифікату
за намовлянням кардинала Бенедетто Каетані, який спадкував йому під іменем
Боніфація ІІІ — і невдовзі запроторив свого попередника до в'язниці, де
той і помер.
Пісня четверта
1.
Данте уявляє пекло як підземну лійкоподібну порожнину, що, звужуючись,
сягає центра Землі. Її схили оперізано концентричними уступами — колами
пекла, причому в першому колі — Лімбі — перебувають доброчесні, але нехрищені
язичники, що не зазнають мук; а далі ступінь тортур збільшується по мірі
просування вглиб до останнього, дев'ятого, кола, де зазнає кари сам Люцифер.
51-52.Іще допіру || стулив я на підземні перелоги… — Верґілій помер 19
року до Р.Хр., приблизно за півстолiття до того, коли Христос (чийого імені
Данте жодного разу в першій кантиці прямо не вимовляє) вивів з пекла душі
старозавітних праведників у Рай.
55-60.
Це — одне з небагатьох місць, де Данте вживає в ориґіналі замість
звичних жіночих чоловічі рими. Перекладач вважав за доцільне відтворити
цю незвичну ритмічну фігуру.
129.
Поява серед античних героїв султана Саладина, який уславився в
битвах з хрестоносцями, має свідчити про безсторонність Данте.
131.Учитель премудрих — Арістотель.
139-140…i того, хто вчено || на зелах знався… — грецького лікаря Діоскорида,
автора кількох книг про лікування травами.
Пісня п`ята
4.Мінос — підземний суддя в грецькій міфології; Данте робить з нього
одного з бісів пекла.
23—24. Слова Верґілія повторюють
його звернення до Харона в третій пісні і мають характер чарівничого замовляння (у середні віки
Верґілія вважали чарівником).
61—62. Йдеться про Дідону,
вдову Сіхея, яка наклала на себе руки через любов до Енея.
75.…про двох отих… — ідеться про Франческу ді Ріміні та Паоло Малатесто.
Дочка синьора Равенни Франческа мала одружитися з кривим і негарним Джанчотто,
правителем Ріміні, але покохала його молодшого брата Паоло. Довідавшись
про зраду, Джанчотто вбив обох коханців. Ця подія сталася, коли Данте було
близько двадцяти років.
107.Каїна — місце в найглибшому, дев'ятому колі пекла, де караються
вбивці.
121—123.
Ці афористичні рядки двічі майже дослівно відтворює Т.Шевченко на початку поезії "Г.З.",
написаної 1848 р. на Кос-Аралі («Немає гірше, як в неволі про волю згадувать…»),
та в листі до О.Бодянського від 15 листопада 1852 р. Ще до заслання Шевченко міг читати
п'яту пісню "Пекла" в російському прозовому перекладі Ф.Фан-Дім (Є.Кологривової),
надрукованому 1842-43 рр., та в поетичному перекладі Дм.Міна (вперше п'ята пісня була
надрукована окремо 1843 р.). Цікаво, що згодом Шевченко близько познайомився з Міном
(з фаху — лікарем) і навіть був його пацієнтом. Зберігся запис у Шевченковому
щоденнику від 14 березня 1858 р.: «Дмитро Єгорович Мін — учений, перекладач
Данте і ще вченіший досвідчений медик. Поет і медик. Яка прекрасна дисгармонія».
128.…читали про кохання Ланчелота… — знаменитий середньовічний роман
про лицаря Круглого Столу Ланчелота та його любов до дружини короля Артура
королеви Джіневри.
137.Ґалеот — лицар, який сприяв зближенню Ланчелота й Джіневри.
Пісня шоста
7-12.
В третьому колі караються обжери. За життя вони не знайшли нічого
кращого, аніж догоджати своєму череву, — то ж і кара їхня груба й приземлена.
13.
З триголового пса античної міфології Цербера Данте робить, подібно
до Харона, одного з бісів пекла.
52.Чакко (італ. Сіассо) — скорочене від імені Джакопо,
але також означає "свиня". Цілком слушною є перекладацька знахідка Є.Дроб'язка, що відтворив
це ім'я як "Чвакало".
65."Лісові" — так називали партію "білих" ґвельфів, супротивників
папи Боніфатія VIII, бо їхній проводир Черкі був родом із села.
68.…мине три сонця… — через три роки (1302 р.) "білі" були подолані
"чорними" на чолі з Донаті — прибічниками римської курії.
69.…той, хто іде дорогами кривими… — Боніфатій VIII.
73.Двох доброчесних там ніхто не чує… — не знати, чи мав на увазі
Данте тут конкретних осіб, чи просто хотів підкреслити, що на всю Флоренцію
не знайдеться й трьох праведників, які порятуються від Божого гніву.
79-81.
Своїх славетних співгромадян Фарінату Данте вміщує в шостому
колі між єретиків, Теґґайо та Рустікуччi — в сьомому між содомітів, Моску
— в восьмому, серед сіячів розбрату.
106-111.
Верґілій у річищі філософії Арістотеля та блаженного Авґустина
оповідає, що після Страшного Суду й воскресіння мертвих і муки грішників,
і втіхи праведників посиляться.
115.
3 давньогрецького бога багатства Плутоса Данте так само робить
демона, який стереже вхід до четвертого кола, де караються марнотрати й
скнари.
Пісня сьома
1.
Незрозумілі слова Плутоса вже протягом шести століть марно намагаються
витлумачити коментатори. Можливо, що смислова затемненість цих слів має
на меті просто налякати мандрівців.
57.…а інші — лисі… — тобто ті, хто прожили все, навіть своє волосся.
100.
У п'ятому колі караються гнівливі.
Пісня восьма
1.Продовжу я… — старовинні коментатори на підставі цих слів робили
висновок, що першi сім пісень було написано ще у Флоренції, а восьму й
подальшi — після певної перерви, вже на вигнанні.
3.Два вогники — знак перевізникові, що прибули двоє нових душ; третім
вогником відповідає сам перевізник.
19.Флеґіас — цар лапітів, син бога Арея і смертної, який, помщаючись
за свою дочку Короніду, зведену Аполоном, захопив Дельфи й спалив Аполонову
святиню. За цей страшний гріх його було вміщено в Тартар. Данте робить
з Флеґіаса перевізника до пекельного міста Діте.
27.…плоть моя, ваги ще повна… — Данте, на відміну від безтілесних
тіней Флеґіаса й Верґілія, жива людина.
31-63.
Епізод — один з найпромовистіших прикладів поетової тенденційності
— присвячено флорентійському лицареві Філіппо на прізвисько Ардженті (Срібний),
що належав до партії "чорних" і був особистим ворогом Данте.
68.Діте — латинське ім'я бога підземного царства Аїда.
75.Глибинне пекло — нижчі кола, починаючи з шостого, де караються
найтяжчі грішники.
82-83.…Юрма відлучна || тих, що колись мов дощ упали з неба… —янголи,
що повстали проти Бога разом з Люцифером і були скинуті до пекла.
126.
Христос відімкнув браму, сходячи до пекла по старозавітних праведників.
130. Янгол,
посланий з неба на допомогу.
Пісня дев`ята
23.Еріхто — фесалiйська чаклунка, про яку оповідає Лукан. Весь епізод
— відгомін середньовічних уявлень про Верґілія як про чарівника.
43.Цариця вічного плачу — богиня підземного царства Прозерпіна.
52.
Погляд Медузи перетворював усе живе на камінь.
54.
Тезей помагав викрасти Прозерпіну; ерінії закували його в кайдани,
які згодом розбив Геракл.
98-99.
Цербера взяв на ланцюг Геракл, визволяючи Тезея. Маємо тут ще
одне поєднання античного й християнського сюжету.
112-113.
Місто Арль над річкою Роною (латинізована назва — Родан).
Пола — місто в південній Італії. В цих місцях існували відомі за часів
середньовіччя древні поховання.
127.
Справжніх єресіархів вміщено в дев'ятому колі. Тут ідеться радше
про єретиків-вільнодумців.
Пісня десята
11.Йосафат — долина під Єрусалимом, місце майбутнього Страшного Суду.
16—18.
Верґілій натякає на Дантове бажання побачити двох співвітчизників
— Фарінату й Кавальканті, які були епікурейцями.
32.Фаріната дельї Уберті (пом. 1264 р.) — голова партії флорентійських
ґібелінів (прибічникiв Імперії), що двiчі виганяв з міста супротивників-ґвельфів,
прихильників папства, до яких належали й предки Данте; вперше 1248 р,,
і вдруге — 1260 р., після битви при річці Арбії.
46—48.
Розгромлені ґвельфи двічі повернулися: 1251 р. та 1266 р.
Після їхнього другого повороту ґібелінів з родини Убертi було вигнано з
Флоренцiї довічно.
52.Тоді побачив поруч ще одного… — Кавальканте Кавальканті, ґвельф,
батько поетового друга Ґвідо Кавальканті, філософа й поета.
58—60.
Кавальканті вважає, що Данте потрапив до пекла живим через
свій хист і тому дивується, не бачачи поруч рівного за хистом свого сина.
79—81.
Фаріната віщує Данте вигнання через 50 місяців (…донна та,
що тут царює… — Прозерпіна, богиня підземного царства, яку також вважали
богинею Місяця),
83—84.
Амністія ніколи не поширювалася на родину Уберті; виявлених
у Флоренції, їх нещадно карали не смерть.
87.Храм — тут також місце засідань вищої влади Флоренції.
91.Зате був сам… — Фаріната єдиний виступив проти наміру тосканських
ґібелінів знести Флоренцію з лиця землі.
119.Федерiко Другий — німецький цісар Фрідріх 11 (1194 — 1250), який
мав славу єретика.
120.Кардинал — Оттавіано дельї Убальдінi, гарячий ґібелін та ворог
папства, настільки впливовий, що, маючи на увазі його, говорили просто
"кардинал".
Пісня одинадцята
8-9.
За середньовічною традицією вважали, що папа Анастасій (V ст.)
під впливом диякона Фотина з Тессалонік відкидав божественність Христа.
16 і далі.
Верґілій пояснює Данте устрій решти трьох кіл пекла.
24.…обман та сила… — відгомін Цицеронової етичної системи, згідно
з якою гріхи поділялися на дві категорії: пов'язані з насильством і з ошуканством.
50.Каорса (Каґор на півдні Франції) була відома численними лихварями.
3гідно з середньовічною етикою лихварство є таким самим протиприродним
гріхом, як і содомія.
64.Діте — тут одне з імен Люцифера, замкненого в самому осерді Пекла.
80."Етика" — високо шанований у середньовіччі трактат Арістотеля.
102."Фізика" — інший відомий трактат Арістотеля.
106.«Буття» — перша книга Біблії.
113-114.
Сузір'я Риб навесні сходить невдовзі перед сходом Сонця. Сузір'я
Возу (Великої Ведмедиці) в цей передранковий час на півночі (Кавр — північно-західний
вітер). Отже, на землі наближається ранок.
Пісня двадцять шоста
4-5.Зустрінув я поміж поріддям хорим п’ять городян твоїх… — Данте згадує про своїх співвітчизників-флорентійців, зустрінутих у попередньому, сьомому рові восьмого кола серед злодіїв.
9.Прато поквитається з тобою… — невеличке тосканське місто Прато залежало від Флоренції, але намагалося звільнитися.
26-28.…щойно захова в заслоні лик той, хто вдень зоріє нам світильно, й мух комарі заступлять невгомонні… — тобто літнього вечора.
34-36.…той, кому для помсти прислужились ведмеді, бачить: кінна колісниця із Ілією в небі заіскрилась… — старозавітний пророк Єлисей бачив, як пророк Ілія вознісся на небо в огненній колісниці; згідно з біблійним переказом, ведмеді роздерли хлопчаків, які насміхалися з Єлисея.
52-54.…я пломінь зрю, поділений надвоє, немов з кострища, до якого вбиті лягли із братом Етеокл обоє… — за грецьким міфом, брати Етеокл і Полінік убили один одного під час сварки; полум’я від погребного вогнища, куди поклали обох убитих братів, роздвоїлося.
55-63.
Героїв Троянської війни Улісса (Одіссея) та Діомеда покарано як лихих порадників за те, що вони підступом, збудувавши дерев’яного коня, здобули Трою, за пізнішою легендою — осідок прабатьків римлян; силоміць забрали на війну Ахілла, відірвавши його від Дейдамії, викрали Палладій — статую богині Афіни, яка охороняла Трою.
91.Коли здолав Цирцеїні окови… — як оповідається в гомеровій поемі, Одіссей рік пробув у чарівниці Цирцеї (Кірке), яка перетворила була його супутників на свиней.
92.
Місто Гаету на Тірренському морі за легендою назвав Еней під час своєї подорожі до Італії в пам’ять про поховану там годувальницю.
107-109.…у вузькій тіснині стовп Геркулесів наче знак відкрився, що далі вже шляху нема людині… — Гібралтарська протока (Гераклові, чи Геркулесові стовпи) була для греків-сучасників Гомера західною межею їхньої Ойкумени, далі пролягли незнані й безлюдні краї.
125-126.…з кормою вбік до краю ранкового, ліворуч беручи… — корабель з Уліссом та його супутниками прямує від Геркулесових стовпів на південний захід, і як видно з подальших терцин, наближається до екватора.
134-143.
Більшість коментаторів вважають, що йдеться про гору Чистилища. Живим шлях сюди заборонено, і тому Бог карає зухвальців загибеллю.
Данте АЛІҐ’ЄРІ
БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ. ПЕКЛО
ПРИМІТКИ ПЕРЕКЛАДАЧА
Перекладач не намагався дати тут розлогих коментарів — на цю тему існує величезна література, — а обмежився поясненнями, необхідними при першому знайомстві з текстом.
Пісня перша
1. Здолавши півшляху життя земного… — на 35 році поетового життя, тобто 1300 року. Насправді Данте розпочав роботу над "Пеклом" близько 1307 року і всі події, що відбулися після 1300 року, подано в поемі як віщування.
31—60. Пантера, лев, вовчиха — за давнішими коментаторами уособлення любострастя, гордині та скнарості; за пізнішими — символізують Флоренцію, Францію та римську курію.
63. …від довгого мовчання мов хрипучий… — Данте натякає на те, що його сучасники лінуються вивчати Верлія.
105. …між Фельтро й Фельтро… — темне місце, яке різні коментатори витлумачували або як натяк на вибори імператора, що порятує Італію, (feltro — по-італ. повсть, якою оббивали скриньки для голосування), або ж як вказівку на батьківщину Канґранде делла Скала, в якого Данте знайшов притулок у роки вигнання (Верона розташована між містом Фельтро та замком Монтефельтро).
112—123. В цих рядках — виклад дальшого змісту поеми, яка охоплює подорож через пекло, чистилище та рай.
122. …достойніша душа… — Беатріче.
Пісня друга
13. Сільвіїв отець — Еней, про подорож якого до царства тіней оповідає шоста пісня "Енеїди".
28. Сосуд Обраний — апостол Павло.
97. Лючія — свята, символ просвітленої благодаті.
101. Рахіль — дружина старозавітного патріарха Якова, символ споглядальностi.
Пісня третя
58—60. …хто полохливо || зміняв величний чин на вчинки хирі… — папа Целестин 7, який зрікся сану 1294 року після п'яти місяців свого понтифікату за намовлянням кардинала Бенедетто Каетані, який спадкував йому під іменем Боніфація ІІІ — і невдовзі запроторив свого попередника до в'язниці, де той і помер.
Пісня четверта
1. Данте уявляє пекло як підземну лійкоподібну порожнину, що, звужуючись, сягає центра Землі. Її схили оперізано концентричними уступами — колами пекла, причому в першому колі — Лімбі — перебувають доброчесні, але нехрищені язичники, що не зазнають мук; а далі ступінь тортур збільшується по мірі просування вглиб до останнього, дев'ятого, кола, де зазнає кари сам Люцифер.
51-52. Іще допіру || стулив я на підземні перелоги… — Верґілій помер 19 року до Р.Хр., приблизно за півстолiття до того, коли Христос (чийого імені Данте жодного разу в першій кантиці прямо не вимовляє) вивів з пекла душі старозавітних праведників у Рай.
55-60. Це — одне з небагатьох місць, де Данте вживає в ориґіналі замість звичних жіночих чоловічі рими. Перекладач вважав за доцільне відтворити цю незвичну ритмічну фігуру.
129. Поява серед античних героїв султана Саладина, який уславився в битвах з хрестоносцями, має свідчити про безсторонність Данте.
131. Учитель премудрих — Арістотель.
139-140 …i того, хто вчено || на зелах знався… — грецького лікаря Діоскорида, автора кількох книг про лікування травами.
Пісня п`ята
4. Мінос — підземний суддя в грецькій міфології; Данте робить з нього одного з бісів пекла.
23—24. Слова Верґілія повторюють його звернення до Харона в третій пісні і мають характер чарівничого замовляння (у середні віки Верґілія вважали чарівником).
61—62. Йдеться про Дідону, вдову Сіхея, яка наклала на себе руки через любов до Енея.
75. …про двох отих… — ідеться про Франческу ді Ріміні та Паоло Малатесто. Дочка синьора Равенни Франческа мала одружитися з кривим і негарним Джанчотто, правителем Ріміні, але покохала його молодшого брата Паоло. Довідавшись про зраду, Джанчотто вбив обох коханців. Ця подія сталася, коли Данте було близько двадцяти років.
107. Каїна — місце в найглибшому, дев'ятому колі пекла, де караються вбивці.
121—123. Ці афористичні рядки двічі майже дослівно відтворює Т.Шевченко на початку поезії "Г.З.", написаної 1848 р. на Кос-Аралі («Немає гірше, як в неволі про волю згадувать…»), та в листі до О.Бодянського від 15 листопада 1852 р. Ще до заслання Шевченко міг читати п'яту пісню "Пекла" в російському прозовому перекладі Ф.Фан-Дім (Є.Кологривової), надрукованому 1842-43 рр., та в поетичному перекладі Дм.Міна (вперше п'ята пісня була надрукована окремо 1843 р.). Цікаво, що згодом Шевченко близько познайомився з Міном (з фаху — лікарем) і навіть був його пацієнтом. Зберігся запис у Шевченковому щоденнику від 14 березня 1858 р.: «Дмитро Єгорович Мін — учений, перекладач Данте і ще вченіший досвідчений медик. Поет і медик. Яка прекрасна дисгармонія».
128. …читали про кохання Ланчелота… — знаменитий середньовічний роман про лицаря Круглого Столу Ланчелота та його любов до дружини короля Артура королеви Джіневри.
137. Ґалеот — лицар, який сприяв зближенню Ланчелота й Джіневри.
Пісня шоста
7-12. В третьому колі караються обжери. За життя вони не знайшли нічого кращого, аніж догоджати своєму череву, — то ж і кара їхня груба й приземлена.
13. З триголового пса античної міфології Цербера Данте робить, подібно до Харона, одного з бісів пекла.
52. Чакко (італ. Сіассо) — скорочене від імені Джакопо, але також означає "свиня". Цілком слушною є перекладацька знахідка Є.Дроб'язка, що відтворив це ім'я як "Чвакало".
65. "Лісові" — так називали партію "білих" ґвельфів, супротивників папи Боніфатія VIII, бо їхній проводир Черкі був родом із села.
68. …мине три сонця… — через три роки (1302 р.) "білі" були подолані "чорними" на чолі з Донаті — прибічниками римської курії.
69. …той, хто іде дорогами кривими… — Боніфатій VIII.
73. Двох доброчесних там ніхто не чує… — не знати, чи мав на увазі Данте тут конкретних осіб, чи просто хотів підкреслити, що на всю Флоренцію не знайдеться й трьох праведників, які порятуються від Божого гніву.
79-81. Своїх славетних співгромадян Фарінату Данте вміщує в шостому колі між єретиків, Теґґайо та Рустікуччi — в сьомому між содомітів, Моску — в восьмому, серед сіячів розбрату.
106-111. Верґілій у річищі філософії Арістотеля та блаженного Авґустина оповідає, що після Страшного Суду й воскресіння мертвих і муки грішників, і втіхи праведників посиляться.
115. 3 давньогрецького бога багатства Плутоса Данте так само робить демона, який стереже вхід до четвертого кола, де караються марнотрати й скнари.
Пісня сьома
1. Незрозумілі слова Плутоса вже протягом шести століть марно намагаються витлумачити коментатори. Можливо, що смислова затемненість цих слів має на меті просто налякати мандрівців.
57. …а інші — лисі… — тобто ті, хто прожили все, навіть своє волосся.
100. У п'ятому колі караються гнівливі.
Пісня восьма
1. Продовжу я… — старовинні коментатори на підставі цих слів робили висновок, що першi сім пісень було написано ще у Флоренції, а восьму й подальшi — після певної перерви, вже на вигнанні.
3. Два вогники — знак перевізникові, що прибули двоє нових душ; третім вогником відповідає сам перевізник.
19. Флеґіас — цар лапітів, син бога Арея і смертної, який, помщаючись за свою дочку Короніду, зведену Аполоном, захопив Дельфи й спалив Аполонову святиню. За цей страшний гріх його було вміщено в Тартар. Данте робить з Флеґіаса перевізника до пекельного міста Діте.
27. …плоть моя, ваги ще повна… — Данте, на відміну від безтілесних тіней Флеґіаса й Верґілія, жива людина.
31-63. Епізод — один з найпромовистіших прикладів поетової тенденційності — присвячено флорентійському лицареві Філіппо на прізвисько Ардженті (Срібний), що належав до партії "чорних" і був особистим ворогом Данте.
68. Діте — латинське ім'я бога підземного царства Аїда.
75. Глибинне пекло — нижчі кола, починаючи з шостого, де караються найтяжчі грішники.
82-83. …Юрма відлучна || тих, що колись мов дощ упали з неба… —янголи, що повстали проти Бога разом з Люцифером і були скинуті до пекла.
126. Христос відімкнув браму, сходячи до пекла по старозавітних праведників.
130. Янгол, посланий з неба на допомогу.
Пісня дев`ята
23. Еріхто — фесалiйська чаклунка, про яку оповідає Лукан. Весь епізод — відгомін середньовічних уявлень про Верґілія як про чарівника.
43. Цариця вічного плачу — богиня підземного царства Прозерпіна.
52. Погляд Медузи перетворював усе живе на камінь.
54. Тезей помагав викрасти Прозерпіну; ерінії закували його в кайдани, які згодом розбив Геракл.
98-99. Цербера взяв на ланцюг Геракл, визволяючи Тезея. Маємо тут ще одне поєднання античного й християнського сюжету.
112-113. Місто Арль над річкою Роною (латинізована назва — Родан). Пола — місто в південній Італії. В цих місцях існували відомі за часів середньовіччя древні поховання.
127. Справжніх єресіархів вміщено в дев'ятому колі. Тут ідеться радше про єретиків-вільнодумців.
Пісня десята
11. Йосафат — долина під Єрусалимом, місце майбутнього Страшного Суду.
16—18. Верґілій натякає на Дантове бажання побачити двох співвітчизників — Фарінату й Кавальканті, які були епікурейцями.
32. Фаріната дельї Уберті (пом. 1264 р.) — голова партії флорентійських ґібелінів (прибічникiв Імперії), що двiчі виганяв з міста супротивників-ґвельфів, прихильників папства, до яких належали й предки Данте; вперше 1248 р,, і вдруге — 1260 р., після битви при річці Арбії.
46—48. Розгромлені ґвельфи двічі повернулися: 1251 р. та 1266 р. Після їхнього другого повороту ґібелінів з родини Убертi було вигнано з Флоренцiї довічно.
52. Тоді побачив поруч ще одного… — Кавальканте Кавальканті, ґвельф, батько поетового друга Ґвідо Кавальканті, філософа й поета.
58—60. Кавальканті вважає, що Данте потрапив до пекла живим через свій хист і тому дивується, не бачачи поруч рівного за хистом свого сина.
79—81. Фаріната віщує Данте вигнання через 50 місяців (…донна та, що тут царює… — Прозерпіна, богиня підземного царства, яку також вважали богинею Місяця),
83—84. Амністія ніколи не поширювалася на родину Уберті; виявлених у Флоренції, їх нещадно карали не смерть.
87. Храм — тут також місце засідань вищої влади Флоренції.
91. Зате був сам… — Фаріната єдиний виступив проти наміру тосканських ґібелінів знести Флоренцію з лиця землі.
119. Федерiко Другий — німецький цісар Фрідріх 11 (1194 — 1250), який мав славу єретика.
120. Кардинал — Оттавіано дельї Убальдінi, гарячий ґібелін та ворог папства, настільки впливовий, що, маючи на увазі його, говорили просто "кардинал".
Пісня одинадцята
8-9. За середньовічною традицією вважали, що папа Анастасій (V ст.) під впливом диякона Фотина з Тессалонік відкидав божественність Христа.
16 і далі. Верґілій пояснює Данте устрій решти трьох кіл пекла.
24. …обман та сила… — відгомін Цицеронової етичної системи, згідно з якою гріхи поділялися на дві категорії: пов'язані з насильством і з ошуканством.
50. Каорса (Каґор на півдні Франції) була відома численними лихварями. 3гідно з середньовічною етикою лихварство є таким самим протиприродним гріхом, як і содомія.
64. Діте — тут одне з імен Люцифера, замкненого в самому осерді Пекла.
80. "Етика" — високо шанований у середньовіччі трактат Арістотеля.
102. "Фізика" — інший відомий трактат Арістотеля.
106. «Буття» — перша книга Біблії.
113-114. Сузір'я Риб навесні сходить невдовзі перед сходом Сонця. Сузір'я Возу (Великої Ведмедиці) в цей передранковий час на півночі (Кавр — північно-західний вітер). Отже, на землі наближається ранок.
Пісня двадцять шоста
4-5. Зустрінув я поміж поріддям хорим п’ять городян твоїх… — Данте згадує про своїх співвітчизників-флорентійців, зустрінутих у попередньому, сьомому рові восьмого кола серед злодіїв.
9. Прато поквитається з тобою… — невеличке тосканське місто Прато залежало від Флоренції, але намагалося звільнитися.
26-28. …щойно захова в заслоні лик той, хто вдень зоріє нам світильно, й мух комарі заступлять невгомонні… — тобто літнього вечора.
34-36. …той, кому для помсти прислужились ведмеді, бачить: кінна колісниця із Ілією в небі заіскрилась… — старозавітний пророк Єлисей бачив, як пророк Ілія вознісся на небо в огненній колісниці; згідно з біблійним переказом, ведмеді роздерли хлопчаків, які насміхалися з Єлисея.
52-54. …я пломінь зрю, поділений надвоє, немов з кострища, до якого вбиті лягли із братом Етеокл обоє… — за грецьким міфом, брати Етеокл і Полінік убили один одного під час сварки; полум’я від погребного вогнища, куди поклали обох убитих братів, роздвоїлося.
55-63. Героїв Троянської війни Улісса (Одіссея) та Діомеда покарано як лихих порадників за те, що вони підступом, збудувавши дерев’яного коня, здобули Трою, за пізнішою легендою — осідок прабатьків римлян; силоміць забрали на війну Ахілла, відірвавши його від Дейдамії, викрали Палладій — статую богині Афіни, яка охороняла Трою.
91. Коли здолав Цирцеїні окови… — як оповідається в гомеровій поемі, Одіссей рік пробув у чарівниці Цирцеї (Кірке), яка перетворила була його супутників на свиней.
92. Місто Гаету на Тірренському морі за легендою назвав Еней під час своєї подорожі до Італії в пам’ять про поховану там годувальницю.
107-109. …у вузькій тіснині стовп Геркулесів наче знак відкрився, що далі вже шляху нема людині… — Гібралтарська протока (Гераклові, чи Геркулесові стовпи) була для греків-сучасників Гомера західною межею їхньої Ойкумени, далі пролягли незнані й безлюдні краї.
125-126. …з кормою вбік до краю ранкового, ліворуч беручи… — корабель з Уліссом та його супутниками прямує від Геркулесових стовпів на південний захід, і як видно з подальших терцин, наближається до екватора.
134-143. Більшість коментаторів вважають, що йдеться про гору Чистилища. Живим шлях сюди заборонено, і тому Бог карає зухвальців загибеллю.
© Максим Стріха. Всі права застережені.