Анна АХМАТОВА
(в перекладі М. Тарнавської)

Анна Ахматова
В последний раз мы встретились тогда…

* * *

Востаннє ми зустрілися тоді
На набережній, де завжди стрічались.
У Неві тісно стало вже воді
І всі у місті повені боялись.

Він говорив про літо, клявся тим,
Що жінка як поет — то сміховиння.
Мені ж запам’ятався царський дім
і петропавлівська твердиня.

Тому, що день був зовсім, мов не наш,
А мов дарунок Божий, благовісний,
І в час цей подарована вона —
Остання із усіх, безумна пісня.

***