Марта ТАРНАВСЬКА

* * *

Сонцерадістю день налито:
світ воскрес з кам’яного сну.
Наче книга, душа розкрита:
зустрічаю нову весну.

Знаю: дощ іде смертоносний,
що залишить на серці знак;
знаю: вся ця краса — відносна,
суб’єктивних повна признак.

Знаю: все це — оманна зрада:
моя радість і ця весна,
— але я навіть мрії рада,
що на мить повернулась, ясна.

Ах, щоб “бути — усе забути”,
жити знов у полоні сну!
П’ю солодку сонця отруту:
зустрічаю нову весну.

1959