Марта ТАРНАВСЬКА

БУДЕННІ ДІАЛОГИ НА БОЛЮЧІ ТЕМИ

I.

“Чи добре відійти від батьківщини
і весь свій вік прожити в чужині?
(Хоч би які були на те причини!)”

Я знаю, що ти скажеш, друже, — “Ні!
Хто раз пішов у світ, щоб не вертатись,
той біль і гріх рахує в множині:

не може він на рідну землю стати,
ні житом на чорноземі рости,
ні коренем у глибину вростати,

ні словом рідним, теплим і простим,
ділитися з людьми, неначе хлібом,
ані в прийдешнє зводити мости

синів синами й внуками — малі бо
в обличчі невмирущості народу
політики, що вправо йдуть чи вліво.”

“Так. Еміґрант — без дому, і без роду,
мандрівником самотнім йде у світ,
планети дивну пізнає природу,

відгадує прадавній людський міт
і вчиться жити з гідністю, на волі,
чужих батьків вивчати заповіт,

і, зрозумівши суть складної долі
народу, що страждає від прокази,
шукає ліків — вперто і поволі —

і гине в ролі цій, як камікадзе.”

1982