Марта ТАРНАВСЬКА

ВЕРЕСЕНЬ 92

IV.

Не реквієм тобі — подяки гімн:
все добре починалося від тебе,
все, що в житті здавалось дорогим,
що радістю зростало аж до неба.

Дівча несміле, що в п’ятнадцять літ,
замріяне, чекало на порозі,
ти взяв за руку і пішов у світ
по бомбами розгромленій дорозі.

Над світом саме загорявся мир,
і ми несли — назустріч сподіванням —
в життя нового серцекружний вир
уперту працю і палке кохання.

Була, мов сонце, ця твоя любов:
з несмілого, наївного дівчати
в підсонні життєрадісних умов
розквітла жінка, і дозріла мати,

і крила виросли на пробу сил,
бо кликав-вабив недосяжний обрій…

Як я могла б тепер без власних крил
зустріти день — самотній і недобрий?

жовтень 1992